«Зрозумійте, зірки, син Землі я, Вам передаю привіт! Я перший радянський космонавт із України...» - це слова Павла Романовича Поповича, який здійснив 2 польоти у космос у 1962 та 1974 роках і став першим українцем, що побував у космосі, четвертим радянцем і восьмим землянином.

Він народився 5 жовтня 1930 року, в м. Узин на Київщині, у простій багатодітній родині. Батько був кочегаром, а мама домогосподаркою. З дитинства вирізнявся допитливістю, почуттям гумору і любив співати. Проте найбільше його манило небо. До війни закінчив 4 класи і вчився на відмінно. По закінченню війни, продовжив навчання і працював кочегаром на заводі, щоб підтримувати родину. Потім вступив до ремісничого училища у Білій Церкві, здобуваючи спеціальність столяра.

Проте Попович мав великі амбіції і прагнув масштабу, тому у 1947 році вступає до Магнітогорського індустріального технікуму, який закінчив 1951 року. І, одночасно з навчанням, він відвідував Магнітогорський аероклуб. Потім поступає до Качинського військового авіаційного училища льотчиків, яке закінчив у 1954 році.

В 1960-му році Попович був зарахований до загону радянських космонавтів, після дуже жорсткого відбору. З майже 3.5к претендентів відібрали 20 чоловік. І серед них лише четверо стали "відмінниками" - Гагарін, Тітов, Ніколаєв і Попович. Підготовка космонавтів до польоту у космос теж була дуже жорсткою, проте Павло Романович у вільний час умудрявся декламувати вірші, танцювати і співати.

12 серпня 1962 року Павло Попович здійснив політ на космічному кораблі «Восток-4», ставши четвертим радянським космонавтом, що вийшов у космос. На орбіті Попович перебував 2 доби 22 години 57 хвилин і облетів Землю 48 разів. Це був перший у світі груповий політ двох пілотованих кораблів, разом з Андіяном Ніколаєвим. Під час цього польоту кораблі перебували на відстані 5-6 км один від одного, і кожний пілот міг бачити корабель другого. У цьому польоті космонавти виконали широку програму науково-технічних і медично-біологічних експериментів. Уперше в історії вони здійснювали орієнтацію космічних кораблів у просторі за допомогою системи ручного управління. Космонавти фотографували кораблі один одного, провели перші експерименти з радіозв'язку між апаратами на навколоземній орбіті. Було випробувано нову систему кондиціонування повітря, яка давала можливість регулювати температуру в кабіні корабля.

Також під час цього польоту Павло Попович прямо в невагомості заспівав пісню «Дивлюсь я на небо», яку він присвятив Сергію Корольову, змінивши слова на «І ось я вже сокіл, і ось я літаю».

Оповідаючи про свої враження від космосу, Павло Романович зазначав: «Коли літав, згадував Україну, мій рідний Узин, тополі край дороги, верби над Россю, дім, в якому виріс, рідних, друзів. И так закортіло додому…»

Другий політ в космос Попович здійснив 3–19 липня 1974 як командир екіпажу космічного корабля «Союз-14». За перший і другий польоти був нагороджений двома «Золотими Зірками» Героя Радянського Союзу.

Попович заявляв, що польоти у космос зміцнили його релігійне світосприйняття: «Я хрещений, тож перебування у космосі тільки посилило мою віру в Бога. Ми мали змогу на власні очі побачити макрокосм. Коли звідти дивишся на Землю, вона видається маленькою цяточкою і ти усвідомлюєш, як далеко відірвався від неї… Відчуття твоєї мізерності й величі навколишнього простору переконують: щось тут та є! А що – не знаю. Одні називають його Богом, інші – центром світостворення, треті – небесним розумом. Головне, що існує вища за нас сила, незбагненна і величніша. Тож Бог є, Він усе бачить, і те, що відбувається на Землі, то з Його волі, бо ми забули Його та перестали шанувати».

Попович більшу частину життя прожив в Росії, проте він завжди залишався українцем в серці і пам'ятав своє коріння. В 2001 році він сказав: «Якщо уважно проаналізувати, космонавтика походить з України. Лишень подивіться: Кибальчич, Кондратюк, Корольов, Челомей, Янгель, Глушко… Українці зробили величезний внесок у розвиток світової космонавтики. І я українець, до того ж перший український космонавт, і я пишаюся цим». 🌌💙💛