<p>Ідолопоклонство не обмежується поклонінням рукотворним образам. Ідолом може стати будь-яке створіння, поставлене на місце Творця.<br>«Не матимеш інших богів переді Мною» (Вих. 20:3).</p><p>Навіть любов до людини може стати ідолопоклонством, якщо створене благо отримує те, що належить лише Богові: абсолютну відданість, остаточну надію та найвище місце в ієрархії любові.</p><p>Августин називав це ordo amoris — порядком любові. Створене є добром, але воно перестає бути правильно любленим, коли його люблять більше за Творця.<br>«Бо де скарб твій, там буде й серце твоє» (Мт. 6:21).</p><p>К’єркегор розгортає цю думку ще радикальніше. Для нього головна проблема людини — не просто те, що вона любить, а передусім як вона співвідносить кінцеве з абсолютним. Людина може любити іншу людину глибоко й жертовно, але вона не може зробити її абсолютом, не перетворивши любов на форму відчаю.<br>Бо жодне скінченне створіння не здатне бути тим, чим є Бог.</p><p>У К’єркегора віра означає правильне відношення одиничної людини до Абсолютного — до Бога. Якщо ж людина вимагає від іншої людини абсолютного сенсу, абсолютної безпеки чи абсолютного спасіння, вона фактично покладає на творіння те, що може належати тільки Творцеві.</p><p>Тому християнська любов не вимагає від іншого: «Будь моїм богом».<br>Вона каже: «Я люблю тебе перед Богом». І саме тут проходить межа між любов’ю та ідолопоклонством. Не перестати любити людину — а перестати поклонятися їй. Не відмовитися від любові — а повернути любові правильний порядок.</p><p>Бо, як показує К’єркегор, лише тоді, коли людина стоїть перед Богом, вона може по-справжньому любити іншу людину, не роблячи з неї абсолюту.</p><p>Створене можна любити.<br>А поклонятися — тільки Творцеві.</p>