«Дольче віту» я дивилась чимало разів, але не можу назвати це твором, який я розумію в самій його суті
Я ніколи не розділяла піздостраданій головного героя. Мені його блукання та «глибинні розмисли» завжди здавались поверховими та якимись надто пафосними. А от, що я найбільше люблю в цьому фільмі - це блондинку в фонтані. І напевно не лише в фільмі - в житті. В мистецтві і як факт історії. Ця блондинка - це одна із найкращих речей, що лише є в цьому світі. Ти дивишся на неї і знаєш, що життя - прекрасне. Воно може переживатись по всякому, як горе та сум часом, але воно прекрасне
Будь який релігійний досвід, якщо він справжній, має в собі одну спільну річ: реальність переживається як єдність всього сущого. Аналогічно з досвідом естетичним: життя - прекрасне. Існують кардинально різні стани свідомості і може й нашу з вами реальність можна мислити як єдину колективну свідомість, яка перебуває в постійному діалозі зі світом ідей (Абсолютом, Богом, трансцендентним - назвіть як завгодно). Але всі ці різні стани - це дрібʼязок, якесь тьмяне мерехтіння порівняно з істинним станом свідомості - коли життя переживається як прекрасне.
Воно прекрасне і є. Завжди. Інколи ми цього не відчуваємо і це лише наслідок викривлення свідомості. Глупства і черствості душі та мислення. Той, хто відчув це хоча б раз і осмислив добре цей досвід, вже дивитиметься на світ іншими очима. В якому б стані свідомості не перебував.
Ось моя улюблена сцена https://www.youtube.com/watch?v=tN275mQytZE