З настанням незалежності України, почалося і відродження уваги до сесуальної тематики. Якщо в часи союзу говорити про такі речі відкрито і публічно було не прийнято, бо там "сексу не було", то в 90-ті в цьому плані відбувається справжній бум.

У 1992 році журналіст та поет Сергій Чирков засновує перший еротичний журнал України - "Лель". Цей журнал позиціонувався як ілюстрований літературно-художній і науково-популярний журнал про кохання. І справді, особливістю цього видання були не фото (які для сучасності виглядають дуже пристойно), а те, що редактори проводили цілу просвітницьку роботу. На сторінках "Леля" багато читачів вперше побачили інтимну поезію та прозу багатьох українських поетів та письменників минулого та сучасності. "Лель" також мав свої збірки видань. Ними був виданий "Український Декамерон" - антологія творів класичної української любовно-еротичної лірики. До збірки увійшли твори Леся Мартовича, Ольги Кобилянської, Михайла Могилянського, Михайла Коцюбинського, Марка Черемшини, Панаса Мирного, Гната Хоткевича та ін. Вони збирали і публікували сороміцький фольклор - пісні, приказки, загадки з еротичним підтекстом. І для цього залучали фахівців, які проводили дослідницьку роботу. Для Чиркова було принципово, щоб журнал видавали саме українською мовою. У "Леля" був підхід: мова лише тоді по-справжньому стане державною, коли нею заговорять у ліжку. Тому "Лель" не просто відкрито говорив про секс, тіло і стосунки, цей журнал відроджував українську культуру і займався популяризацією української мови, говорячи про кохання. Навіть назва журналу - Лель - була відсилкою до давнього коріння, бо це імʼя словʼянського бога кохання, сина Лади.

Ще одним еротичним виданням України була щотижнева газета "Пан+пані", яка видавалась у Тернополі також з 1992 року. Редактори і журналісти цієї газети вели різні рубрики, де писали про людське тіло, гігієну, контрацепцію, статеві хвороби. Також особливо цікаво, що у газеті були рубрики "Такі", "Не зовсім такі" і "Нетакі". Там спокійно публікували оголошення про знайомства людей, які надають перевагу своїй статі, чи любителів садо-мазо. В цьому плані газета була дуже прогресивною і випередила свій час.

Що ж до кіно, то першими кінострічками з еротичними сценами були "Для сімейного вогнища" (1992), "Вперед, за скарбами гетьмана!" (1993), "Кілька любовних історій" (1994). Але справжнім проривом для українського кінематографу став серіал "Острів любові" (1995), який складався з 10 епізодів (міні-фільмів). В основу цього серіалу лягли твори українських класиків із збірки "Український Декамерон", який видав "Лель".

Режисер "Острова любові", Олег Бійма, казав: "Мені хотілося всьому світу довести, що Україна - це нація, яка розуміється на любові, на сексі. Навіть український фольклор і етнографія наскрізь еротичні - там стільки підтекстів і натяків".

Більше інформації про українську еротику доби незалежності у новому випуску моєї авторської рубрики "Український Ерос". Ефір доступний до перегляду спонсорам Каналу Медоїдів.