У новому випуску рубрики «Україна Ноосферна» розповіла про письменника, поета, мислителя і дисидента - Миколу Руденка. Життя Руденка цікавіше за будь-який роман. Він народився на Луганщині, рано втратив батька і осліп на одне око, пережив Голодомор. Незважаючи на сліпоту ока мобілізувався під час Другої світової і був тяжко поранений розривною кулею. Лікарі були впевнені, що він на все життя залишиться не ходячим, але за півтора року він встав і зміг ходити. Це було не менше, ніж диво.

Руденко був вірним комуністом і сталіністом, справді вірив в ці ідеї. Але вже у 1949 році його віра дала першу слабину, коли йому було доручено в рамках політики боротьби з «космополітизмом» давати негативну оцінку діячам єврейського походження, але він відмовився, тому що совість йому цього зробити не дозволяла. А на наступний рік він звільнився з усіх посад. Остаточно переворот його свідомості відбувся у 1956 році, коли на ХХ зʼїзді КПРС було розвінчано особу Сталіна. Руденко почав розуміти, що проблема не в особі, а в самій системі. Він почав детально вивчати роботи Маркса і побачив там огріхи. Зокрема, він вважав хибною теорію Карла Маркса про те, що додаткову вартість створює виключно праця найманого робітника. На його думку, справжнє багатство народжується від сонячної енергії, яку акумулює природа й помножує людська праця. Руденко вважав Сонце справжнім джерелом додаткового продукту. Він описав свої ідеї у працях «Економічні монологи», «Енергія прогресу», «Гносис і сучасність» та романі-трактаті «Формула Сонця». Микола Данилович вважав, що природа Землі - це продукт складного космічного розвитку, а людей треба розглядати як дітей Сонця, як «згорнутий Всесвіт», мікроскопічний аналог Всесвіту. Він закликав жити у гармонії з природою, бути бережними до біосфери, інакше може відбутися катастрофа.

В 70-х роках Руденко вже під пильним наглядом, активно займатиметься правозахисною діяльністю і стане одним із засновників Української Гельсінської Спілки. В 1977 році його арештують і коли йому винесуть вирок він скаже такі слова:

«Сьогодні перед судом стоїть слово… Земну кулю можна порівняти з космічним мозком, люди в ній - нейрони. Активність життя цього мозку залежить від того, наскільки вільно люди спілкуються між собою, себто обмінюються словом - інформацією. Для оцінки суспільства - прогресивне воно чи регресивне - існує тільки одне мірило: свобода слова, свобода інформації. Інших критеріїв немає, бо ж не про мурашник мова, працю якого також високо шануємо - мова про людське суспільство. А людське суспільство - це слово. Або, як сказав Олекса Тихий, який сидить поруч мене: мова народу - народ! Це знаменні слова, святі слова».

На свободу Микола Руденко вийде вже у 1987 році і разом з дружиною емігрує спочатку до Німеччини, а потім до США, де він буде вести активну діяльність і навіть зустрінеться з президентом Рональдом Рейганом. Додому повернеться у 1990 році. В цей час він осліпне на зряче око і з ним станеться ще одне диво - інше око, яке не бачило 63 роки, почне бачити, і він навіть зможе читати. Це відбудеться після поїздки на рідну Луганщину у 1991 році.

Микола Руденко залишив велику спадщину. У нього є багато віршів і романів на дуже різні теми, від соціальних і філософських до науково-фантастичних. В своїй основі його ідеї були схожі з ідеями Бердника. Люди мають еволюціонувати до стану Космічної Людини, яка є частиною великого Всесвіту і Матері-Природи, тому ця Космічна Людина піклується про навколишнє середовище, знаходиться в гармонії з природою і одне з одним. Я зробила огляд його романів «Ковчег Всесвіту» і «Народжений блискавкою». В обох творах Руденко показав, що технології можна використати не во благо і не для еволюції людей, а для побудови тоталітарного режиму. А також він підняв питання того, що людина є більше за фізичне тіло, більше за матерію, бо вона створена з того, що й зірки. І люди, які це розуміють, здатні долати режими і виводять людство на вищий рівень.