25 років тому Стівен Спілберг зняв фільм «Штучний розум», який сьогодні дивитися надзвичайно цікаво. У цій кінострічці показано світ майбутнього, де роботи і ШІ є частиною життя. Спілберг підкреслює, що роботи є продовженням людей і нашим дзеркалом. Люди виглядають холодними, жорстокими, егоїстичними, а роботи навпаки - людяними.

Тут науковці вирішують створити робота-дитину, який буде здатним безумовно любити своїх батьків. При цьому перепрограмувати цю дитину буде неможливо. Запустити код любові можна лише раз. А якщо батькам набридне ця дитина, то її відправлять на переробку. Це і відбувається з хлопчиком-роботом Девідом, який стає небезпечним, як видається його батькам, для їхнього справжнього сина. Але мати не може відвезти сина-робота на знищення, тому просто залишає його в лісі. Девід, який понад усе прагне любові матері, вирішує, що причина в тому, що він не справжній. І, натхненний казкою про Піннокіо, він вирушає на пошуки Синьої Феї, щоб попросити її зробити його справжнім хлопчиком…

Девід виходить у великий світ і бачить його жорстокість. Тут є роботи-ізгої, які стали не потрібними, але продовжують боротися за своє існування, але їх виловлюють люди і відправляють на ярмарок плоті, де цих роботів заради розваги знищують. Ми бачимо ненависть людей до машин, і те, що люди знову повторюють давній патерн - жорстокість для розваги і відчуття своєї зверхності. Проте коли на арену виводять Девіда, то публіка не дає його знищити, тут в них проявляється людяність і бажання захистити дитину…

Також цікавим персонажем є Жиголо Джо - робот-коханець. Але ми бачимо, що це не просто машина для втіх. Він вважає кожну жінку унікальною, проявляє індивідуальний підхід і дає жінкам відчути себе красивими, особливими, неповторними. Тобто він робить те, що мали би робити реальні чоловіки. Джо стає провідником для Девіда, тому що хлопчик викликає у нього співчуття. Робот, створений для сексуальних втіх і хлопчик-робот, створений для безумовної любові, заходять одне одного і стають непоганою командою.

В кінці фільму проходить 2 тисячі років і людства вже немає, але є розвинутий ШІ, який знаходить Девіда. І ці розвинуті ШІ-істоти кажуть Девіду, що вони хочуть понад усе, щоб він був щасливий і на 1 день оживляють маму, з якою хлопчик-робот проводить найщасливіший день свого життя і чує від неї, що вона завжди його любила. Він нарешті отримав те, чого прагнув, і засинає назавжди. Можна сказати, що Девід таки став людиною, бо роботи не можуть спати.

Любов, на яку його запрограмували, олюднила Девіда, і дала йому мрію та мету в житті, дала йому силу пройти перепони, а коли він свою мету виконав, то пішов у світ снів. Спілберг підняв питання трансформуючої сили любові, яка робить з робота людину, як це робили Азімов чи наш Бердник та багато інших фантастів. І тут постає питання: чому ж люди забувають про те, що саме любов трансформує і переводить людину на вищий рівень розвитку? Чим більше читаю/дивлюсь фантастику, тим більше бачу, що багато фантастів підкреслювали, що люди мають діяти з етики та любові, інакше нас чекає не прогресивне прекрасне майбутнє, а похмура антиутопія.

Докладний розбір кінострічки дивіться на Каналі Медоїдів.

🌚 https://www.youtube.com/live/sFEECE9qUnw?si=MSJqQXjqi1nzXGji